Don’t Panic As The Way Of Life
08. 04. 2022
Don’t Panic As The Way Of Life

Як непаніки дають собі раду під час війни.

 

Друзі, тримаймось. Все буде Україна. Сидіть вдома, слідкуємо”, — написав у загальному чаті наш COO і кофаундер Євген. За дві хвилини наступить п’ята ранку, але країна вже не спатиме. Від Луганська до Львова повітря пронизуватимуть вибухи російських крилатих ракет.

Прийняти й адаптуватися

Україну охопила нова, воєнна, дійсність. Про стару, мирну, нагадують лишень окремі спогади, галереї мобільних телефонів, мимоволі залишені в холодильниках каструлі з борщем і гречкою.

Нова реальність — словосполучення, яке раніше застосовували у розмовах про ковід (пам’ятаєте, був такий?). З 24-о лютого воно набуло свіжих, більш актуальних відтінків значення.

“Ще вчора ми з дітьми каталися на велосипеді, я займалася йогою і танцювала бачату”, — пригадує Тетяна, наша lead recruiter. Війна заскочила Таню у затишному Франківську і змусила шукати прихистку в Європі. Разом з малечею вона вже двічі змінювала житло, а у власній оселі розмістила біженців з різних куточків України.

Рекрутерка Надя разом із хлопцем забрали кота і виїхали зі села під Києвом, а в переліку їхньої рутини відтепер є зідзвон з родичами, регулярний моніторинг телеграм-каналів і заспокійливе перед сном. Такий собі стартер-пак українця/українки.

Незаплановані подорожі

Ще одним атрибутом війни стали кількаденні виснажливі мандрівки у пошуках безпечного місця.

Марія, яка нещодавно відзначила річницю перебування у нашій команді, провела декілька ночей з родиною у харківському метро. Незабаром вони вирішили вибиратися з понівеченого росіянами міста. У пункті призначення опинилися аж за сім днів, щоденно по дванадцять годин перебуваючи за кермом.

Схожа історія спіткала Олену, яка разом з дочкою провела три доби у дорозі без сну. Попри фізичне й емоційне виснаження, Олена була вражена гостинністю і дружелюбністю незнайомих людей: як українців, так і поляків. “Нас годували, із собою давали їжу, одяг і дитячі іграшки”.

Ледве не єдиним непаніком, якому не довелося змінювати локацію, став наш project execution lead Андрій, що ще у січні перебрався на Балі. “Може здатися, що війна десь далеко. Але ні. Навіть тут відбуваються мітинги на підтримку України. Ми з дівчиною купили жовту і блакитну тканину, у місцевому ательє нам пошили прапор. Росіяни на острові ховаються і говорять пошепки”.

Не стояти осторонь 

Роззосереджені по різних куточках світу, ми поступово вмонтовуємо себе у нові реалії. Запускаємо робочі процеси, поповнюємо чати мемами з недолугими загарбниками. Водночас займаємось волонтерською діяльністю.

Уже 28-о лютого провели першу робочу зустріч і одноголосно вирішили ставати до праці. “Нині важливо, щоб кожен воював на своєму фронті”, — наголошує CEO Олексій. Відтак, поки хлопці й дівчата у лавах ЗСУ роблять смерть ворогам, ми шукаємо кандидатів, пишемо тексти і ґенеруємо ідеї.

When blood gets on the blue-yellow flag, it turns red-black

Don’t Panic та кожен з нас окремо надаємо фінансову підтримку армії. Дехто допомагає літнім людям із ліками, хтось випікає хліб та булочки для

 переселенців, віддає речі з власного гардеробу, надсилає гроші на лікування бійцям.

Наша менеджерка з розвитку Настя перебралася до Словаччини, де робить добрі справи у волонтерському пункті: підсоблює з документацією, знаходить українцям помешкання, поширює інформацію.

Готові до різних сценаріїв, непаніки вголос розмірковують про літній корпоратив. Сьогодні ми сильні як ніколи. А завтра, як каже Сергій Жадан, прокинемось ще на один день ближче до нашої перемоги.

Слава Україні!